ЯКІ ЧОЛОВІКИ ЙДУТЬ У ТЕРАПІЮ?

Або слабаки, або сильні духом. Ймовірно, саме така альтернатива з’явиться у відповідях на питання, які чоловіки приходять до психотерапевта. Спробуємо розібратися.

Варіант 1 – лише слабак та хлюпік піде плакатися до психолога. Це ж суто жіноча справа – збиратися гуртом та переповідати свої проблеми одна одній. А нормальний чоловік вирішує все самостійно, без сторонньої допомоги, адже він – мужик, лицар і взагалі хлопчики не плачуть і вміють терпіти.

Дійсно, жінкам більш властиво звертати увагу на почуття. Свої власні або чиїсь. Тому жінки швидше помічають, коли щось не те, не так і не туди. Вони також спочатку намагаються якось самотужки вирішити усі «не туди», потім звертаються за порадою до мами, сестри, подруги. І часто келих вина або й чарка міцної нібито стає у пригоді, і якісь питання вдається розв’язати. Але є моменти, з якими стикаєшся і не можеш дати їм ладу. І тоді, як останню надію, сприймаєш пораду піти на консультацію до психотерапевта. Тобто поплакатися можна і подрузі, а визнати, що тобі потрібен психотерапевт – це інше. Навіть для жінки.

Варіант 2 – сильні духом. Чи багато чоловіків здатні визнати свою поразку, хоч би й умовну? Наприклад, у боротьбі з маятником «алкоголь-тверезість»? Або у фізичних можливостях свого тіла? Або у здатності контролювати свої почуття та емоції? Якось зовсім це не по-чоловічому – визнавати емоційні поразки, бачити перешкоди у стосунках та звертатися по допомогу, просити підтримку та працювати із власними почуттями. Хоча в екстремальній сутації (поле бою, наприклад) саме така поведінка стає рятівною: коли потрібно підтримати іншого або покликати на допомогу. Там це працює і рятує.

Але у цивільному житті чоловіки опиняються на гачку героїчної моделі поведінки і їм непереливки, бо повсякчас потрібно йти до мети і досягати цілей, вигравати і бути переможцем.

Проте, як не дивно, за законом живої природи, ПЕРЕМІГ не той, хто виграв, а той, хто ВИЖИВ. Саме коли мова заходить про виживання, чоловіки, як правило, звертаються до терапевта. Так, це крайня межа і остання надія. І в тому найбільший прояв мужності та зрілості. Це ніби вкотре виконати наказ «триматися будь-що». Триматися, значить – вижити. Бо є й інакша дорога – самогубство. Але це не про мужність.

Насправді, алгоритм потрапляння до психотерапевта і в жінок, і у чоловіків однаковий. І той, хто наважився, вже переміг.